Тактичні засади фітотерапії у практиці лікаря сімейної медицини
Щуліпенко І.М., д.м.н, академік Академії наук вищої школи України, професор кафедр пропедевтичної терапії та сімейної медицини,
Українська військово-медична академія
Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця
Впровадження в сучасну систему національної охорони здоров’я сімейної медичної практики зумовило необхідність визначення раціональної стратегії і тактики лікувально-профілактичної діяльності сімейного лікаря, опрацювання конкретних практичних рекомендацій з попередження і лікування хвороб на амбулаторно-поліклінічному етапі.
Згідно з новітніми поглядами, лікарська тактика боротьби з недугами повинна базуватися не лише на діагностиці нозологічної форми, але й на обов’язковому врахуванні специфічних патологічних проявів – метаболічних, мембранно-клітинних, функціональних, морфологічних на різних етапах еволюції хвороби. Такий методичний підхід до лікування і вторинної профілактики хвороб доцільно використовувати лікарем будь-якого профілю, але особливого значення він набуває у діяльності сімейного лікаря, який простежує динаміку хвороби і втручається в її перебіг нерідко впродовж всього життя пацієнта.
Сьогоденні методичні підходи до лікування і профілактики хвороб основані на сучасних уявленнях про сутність патологічного процесу. Завдяки новітнім досягненням, насамперед біологічних наук – молекулярної біології, біофізики, генетики, біологічної хімії та ін., з’ясовано, що хворобливий стан – це не лише комплекс функціональних і морфологічних змін, клінічних симптомів і синдромів, а надто складніший динамічний процес з постійним переміщенням активності руйнівних і захисних сил організму на різних етапах еволюції недуги. Цей процес неоднаковий на доклінічній, клінічній і післяклінічній стадіях. У ньому відокремлюють, принаймні, три основні періоди – преморбідний (передхвороба), клінічний (симптомно-синдромний) і кінцевий (резидуальний). Останній може закінчитися повним одуженням або летальним наслідком, трансформуватися у стан післяхвороби (реабілітаційний етап).
На першому (преморбідному) етапі початкові ознаки ще несформованої недуги виникають на мембранно-клітинному та молекулярному рівнях і проявляються змінами в складних біохімічних реакціях і біофізичних процесах в організмі.
Ці зміни – ще не хвороба в істинно клінічному розумінні і прояві, але і не повне здоров’я. Діагностика цих станів досить складна. Але цей етап у разі невтручання в його самовільний перебіг часто-густо може трансформуватися в наступний з клінічними проявами органічної або функціональної патології. Наступний етап (клінічний) характеризується подальшим її розвитком з появою клінічних симптомів і синдромів, які є проявами різноманітних функціональних і структурних зрушень в діяльності різних органів і систем, які поєднуються з глибокими змінами в біохімічному і біофізичному гомеостазі, в імунному і нейрогуморальному статусі організму.
На завершальному етапі, якщо він не закінчується летальним наслідком, патологічний процес проявляється складними і неоднозначними співвідношеннями відновних імунно-захисних сил організму, часто з залишковими явищами метаболічних, функціональних і структурних змін в органах і системах.
На етапі передхвороби, коли патологічний процес відбувається переважно на мембранно-клітинному і навіть молекулярному рівнях, передню лінію боротьби займають засоби метаболічної терапії, здатні корегувати порушені ланки імунного захисту, адаптивних реакцій, зрушень в біохімічних процесах в початкових нейрогуморальних змінах. З цією метою доцільне використання, серед інших, рослинних засобів, які містять у своєму складі мікроелементи, вітаміни, амінокислоти, біоенергетичні субстанції, імунокоректори, адаптогени, антиоксиданти та інші біологічно активні чинники.
На етапі активного прояву недуги, тобто в стадії появи клінічних симптомів і синдромів, функціональних і морфологічних змін в діяльності органів і систем, перевага повинна віддаватися засобам активної функціонально корегуючої терапії, тобто препаратам, які впливають переважно на порушені функції органів і систем, а також на симптоми недуги. До таких належить переважна більшість синтетичних хіміко-фармацевтичних середників. Засоби метаболічної терапії на цьому етапі відіграють допоміжну, хоча і важливу, роль.
На відновному реабілітаційному етапі, коли порушені функції і структури, посилюється активність метаболічних процесів, систем імунітету та адаптації, анаболічних та енергетичних процесів, засоби метаболічної корегуючої терапії знов виходять на перший план не самостійно, а в комплексі з іншими засобами відновної терапії.
Серед інших лікарських засобів такого спрямування – немедикаментозних і медикаментозних – чільне місце належить фітотерапії та її засобам – лікарським рослинам.
Завдяки наявності у складі цілісних рослин та їх лікарських форм численних біологічно активних речовин – мікроелементів, вітамінів, ферментів, гормонів, антиоксидантів, амінокислот, біоенергізаторів, пробіотиків та інших активних чинників, вони здатні втручатися в тонкі механізми біохімічних та біофізичних процесів, заміняти ушкоджені і активовані пригнічені ланки метаболічних процесів в організмі, корегувати зміни в складному обмінному механізмі адаптогенних, імунних і нейрогуморальних реакцій.
Тому засоби фітотерапії з урахуванням їх відносно невеликої біологічної небезпечності при значній широті терапевтичного спектру можна вважати одними із провідних в метаболічній профілактиці і терапії численних гострих і хронічних захворювань, насамперед на етапах передхвороби і післягоспітальної реабілітації, і вони повинні знайти гідне місце в арсеналі лікарських засобів сімейного лікаря.
На етапі передхвороби з метою стимуляції систем імунного захисту, зокрема, у осіб із схильністю до простудних захворювань, доцільне використання екстрактів (водних чи спиртових) із окремих рослин і їх композицій з переважаючими адаптогенними, тонізуючими і психостимулюючими властивостями – ехінацея, родіола рожева, левзея, аралія маньчжурська, заманиха, женьшень, елеутерокок, чага, деревій, розмарин, лимонник китайський та ін.
Призначаючи профілактичне фітолікування означеними рослинами, слід пам’ятати, що невеликі дози (5-8 крапель) спиртової витяжки ехінацеї, родіоли, женьшеню, аралії, левзеї, елеутерококу, лимоннику, розмарину, заманихи проявляють адаптогенну дію. У разі збільшення дози витяжки викликають психостимулюючий і тонізуючий ефекти.
Тому у випадках, коли преморбідний стан проявляється зниженням працездатності, збільшенням м’язової і психічної втомлюваності, надмірною сонливістю, депресією, доцільне застосування спиртових витяжок означених вище рослин по 30-50 крапель двічі на день (в першу половину дня) впродовж півтора-двох місяців. Після двотижневої перерви курс фітопрофілактики доцільно повторити. Щорічно по два лікувальних цикли – пізньою осінню і ранньою весною.
Натомість у осіб, у яких передхворобний стан характеризується надмірною емоційною збудливістю, тривожністю, порушенням сну, іноді – серцебиттям, головним болем, корисне застосування фітозасобів із рослин з домінуючими седативними та релаксаційними властивостями – валеріана лікарська і кам’яна, меліса, синюха блакитна, материнка, глід, півонія незвичайна (мар’їн корінь), пасифлора інкарнатна, бедринець великий, бобівник трилистий, вербена лікарська, водянка чорна, дягель лікарський, латук дикий, любисток лікарський, майоран садовий, маренка запашна, пустирник, хміль, чебрець та інші.
Здебільшого використовують водну витяжку – напар (чай), настій або відвар (у співвідношенні 1:10) окремих рослин або зборів. З профілактичною метою свіжовиготовлену проціджену витяжку застосовують у дорослих по чверті-третині склянки двічі-тричі на день за півгодини до приймання їжі. В дитячій практиці рекомендується користуватися такими дозами: у віці до 6 міс – 1/10 дорослої дози; від 6 міс до 1 року – 1/8; від 1 року до 2 років – 1/7; від 2 до 3 років – 1/6; від 3 до 4 років – 1/5; від 4 до 6 років – ?; від 6 до 8 років – 1/3; від 8 до 10 років – ?; від 10 до 14 років – ?; від 14 до 18 років – 3/4 або доросла доза.
Тривалість фітопрофілактичного лікування зазвичай один-півтора місяці. Через 2-3 тижні курс повторюють, щорічно - 2-3 поєднані курси. З деяких рослин (півонія, пасифлора, хміль, валеріана, глід) готують спиртовий екстракт (1:5), який приймають по 35-60 крапель на воді двічі в другій половині дня.
Важлива особливість фітолікування на післягоспітальному реабілітаційному етапі – його тривалість. На відміну від преморбідного етапу, фітотерапію доцільно застосовувати значно довше – впродовж кількох місяців, в середньому 3-6, залежно від індивідуальної динаміки відновлення здоров’я, переносності і виразності резидуальних симптомів захворювання. Проводять з короткими (на 7-10 днів) перервами через кожні півтора-два місяці лікування.
Важлива загальна проблема реабілітаційного післягоспітального етапу – відновлення фізичної і психічної працездатності, підвищення загальної м’язової сили і маси скелетної мускулатури. З цією метою в комплексі з іншими немедикаментозними методами (масаж, лікувальна фізкультура, водні процедури, щоденні прогулянки в оточенні природи) доцільне застосування рослин з полівітамінним і полімікроелементним складом – плоди шипшини, обліпихи, чорної смородини, горобини звичайної і чорноплодої, зизифусу; в весняний і літній періоди корисні трава і квітки первоцвіту, листя молодої кропиви, петрушки, салату, шпинату, кропу, лебеди у вигляді салатів, соків із свіжих рослин або додатків до інших страв.
На подальшому етапі в комплексі з харчовими цілющими рослинами корисне застосування водних або спиртових витяжок із рослин-стимуляторів фізичної і розумової діяльності, адаптогенів (лимонник китайський, женьшень, ехінацея пурпурова, елеутерокок, родіола рожева, аралія маньчжурська), активаторів нейрогуморальної функції (солодка, череда, злаки), а також антиоксидантів, гепатопротекторів (паслін чорний і солодко-гіркий, кукурудза, росторопша, цмин, кульбаба, цикорій, артишок посівний, аронія чорноплода, виноград, скорцонера, кропива дводомна, холодок лікарський, шипшина).
Одна із важливих методичних особливостей фітотерапії на реабілітаційному етапі полягає у її застосуванні зазвичай у комплексі з підтримуючими дозами синтетичних середників, повна відміна яких можлива не при всіх хронічних, а іноді і гострих захворюваннях, навіть у разі успішного перебігу післягоспітального відновлення.
Література
1. Базилевич Я.П. Сімейна медицина (завдання, принципи, модель). – Лікування та діагностика. – 1997. № 3. – С.41-45.
2. Барнаулов О.Д. Введение в фитотерапию. – СПб.: Лань, 1999. – 159 с.
3. Васильєва О.В. Молекулярно-клітинні механізми патогенезу та терапевтичної корекції гіпертонічної хвороби. Автореф. дис… канд.мед.наук. – Харків, 1993. – 16 с.
4. Вітенко І.С. Сімейна медицина: психологічні аспекти діагностики, профілактики і лікування хворих. Навч. посібник для лікарів-інтернів вищ.мед.навч.закл. ІV рівня акредитації. – К.: Укрмедкн., 2002. – 186 с.
5. Гарник Т.П. Фітотерапія у відновно-реабілітаційном лікування хворих хронічними гепатитами різної етіології. – Укр. Мед. вісник, ч. 1, т. 2, ч. 1-2 (59-60), 1998. – С.190.
6. Крылов А.А., Марченко В.А. Руководство по фитотерапии. – СПб: Питер, 2000. – 412 с.
7. Медчук І.К. Сімейна медицина: стратегічні підходи до організації в Україні. – Практ. медицина, 1997. - № 7-8. – С. 6-9.
8. Пашинский В.Г. Лечение травами. – Новосибирск: Наука, 1989. – 145 с.
9. Практическое руководство для врачей общей (семейной) практики / Под редакцией И.Н. Денисова. – М.: Геотармед, 2001. – 719 с.
10. Про комплексні заходи щодо впровадження сімейної медицини в систему охорони здоров’я: Постанова Кабінету Міністрів України від 20 червня 2000 р. № 989. – Офіц. вісн. України. –2000. - № 25. – С. 130-135.
11. Серов В.В. Общепатологические подходы к познанию болезни. – М.: Медицина, 1999. – 303 с.
12. Соколов С.Я. Фитотерапия и фитофармокология: Руководство для врачей. – М.: Мед.информ.агентство, 2000. – 970 с.
13. Турищев С.Н. Рациональная фитотерапия. Лечение травами. – М.: Информпечать, 2000. – 233 с.
14. Хронобиология и хрономедицина / Под редакцией Ф.И. Комарова. – М.: Медицина, 1989. – 400 с.
15. Целуйко В.И. Чернышов В.А., Малая Л.Т. Метаболический синдром Х. – Харьков: Гриф, 2002. – 247 с.
16. Чалий о.В., Радченко Н.Ф., Агапов Б.Т. Біофізика мембранних процесів. – Київ: Фітосоціоцентр, 1999. – 247 с.
17. Чекман І.С. Клінічна фітотерапія. Природа лікує. – Київ: Рада, 2000. – 510 с.
18. Щуліпенко І.М. сучасні погляди на роль і значення фітотерапії в структурі наукової медицини // Лікарська справа. – 1999. - № 3. – С. 147-150.
19. Bojor O., Popescu O. Fitoterapie traditionala si moderna. – Bucuresti: Fiat Zux, 1998. – 396 p.
20. Nesse R.M. Williams I.C. Warum wir krank werden: Die Antworten der Evolutionsmedizin. – Munchen: C.N. Beck, 1997. – 23 p.
21. Ross D.W. Introduction to molecular medicine. – New York etc.: Springer: 1996. – 178 p.
22. Tyler V.E. Herbs of choice: The therapeutic use of phytomedicinals. – Binghamton: Haworth, PPP, 1994. – 209 p.
Medicus Amicus, №6 2006
|
Новости 
