Письмо в редакцию
Редакція отримала листа, в якому біль на межі відчаю розчарування в обіцянках та реальному ставленні влади до проблем сільської ланки охорони здоров’я. Ми зверталися до автора листа за
дозволом надрукувати останнього, але він не відгукнувся.
Тоді, після певного періоду очікування, було прийнято рішення надрукувати лист анонімно, щоб запросити на сторінки «Medicus Amicus» усіх небайдужих до проблеми поділитися досвідом вирішення негайних питань амбулаторії сімейної медицини.
Всі корисні пропозиції будуть обов’язково
надруковані.
Плекаємо надію, лист не залишиться без уваги.
З повагою, редакція «Medicus Amicus»
Добрий день, шановна редакція!
Звертаюсь до вас з проханням – надіслати матеріали або надрукувати ряд статей, присвячених сімейній медицині, конкретно – первинній ланці – амбулаторії сімейної медицини.
Я працюю в дільничій лікарні разом з чоловіком більше двох десятків років.
Робота цілодобова, вистачає всього: і пологи, і травми, і алкогольне сп’яніння, і інсульти, і т.д.
Указ Президента України від 6 грудня 2005 року – про реформування системи охорони здоров’я населення – звучить гарно: “Збереження генофонду нації, проведення глобальних структурних змін у медичній галузі, запровадження Європейських стандартів забезпечення права громадян на медичну допомогу...”. Найкращі побажання, але що на ділі?
Виконуючи Указ Президента, наша обласна Рада та наш обласний відділ охорони здоров’я, підключивши районну Раду, районний відділ охорони здоров’я, почав рішуче реформувати дільничі лікарні в амбулаторії сімейної медицини.
Як вимовив один з чиновників від медицини: «Щоб і вислову такого
– “дільнича лікарня” – не було».
Реформування почалось не з покращання матеріальної бази, поновлення медичної апаратури, лабораторії і т.д.
Населення дільниці – близько двох тисяч чоловік, це до десятка сіл, відстань між якими від 5 до 20 км, а до району – більше 30 км.
По нормативам фінансування (195 грн. на 1 мешканця), ми повинні
отримувати 300 тис. Звичайно, ніхто цієї суми не бачив, і ми до цього часу тримались на рівні 204-220 тис. Після реформування нас залишили на 127 тис. Десь узялась формула: 30% - 30% - 30%. Тобто – з наших фінансів – 100 тис. повинно йти в обласну лікарню ( з дільниці лікується там 8-10 чоловік в рік); 100 тис. – в районну (лікується 40-50 чоловік в рік), ну а 127 тис. – лікарні (амбулаторії сімейної медицини).
Наших реформаторів нічим не зупинити ради вишукування
“скритих” резервів коштів та “економії”. Змінили табличку “дільнича лікарня” на “амбулаторія сімейної медицини”, і вже йде закриття стаціонару (7 ліжок), скорочення штатів, звільнення людей, зменшення заробітної плати працюючим. І ніхто не згадає тих 40% чиновників від медицини, що теж годуються бюджетними коштами.
Не буду зупинятись на тому, що до райлікарні 30 км, що 50%
населення – пенсіонери з хронічними хворобами, які мають схильність до загострення, а всіх в райлікарню не госпіталізувати, що денний стаціонар при амбулаторії малоймовірний (з сіл за 8 - 18 км кожний день не прийдеш), що виїзди на села повинні бути кожний день, а машина “швидкої” – УАЗ, якому більше 30 років, бензин – обмежений, що комп’ютер в лікарні – лише гарні “обіцянки-цяцянки”, і т.д., і т.п.
Проблеми ці всім відомі, нікого ними не здивувати, а можна лише викликати роздратування.
Хочеться почути, які шляхи і джерела фінансування повинні бути в амбулаторії сімейної медицини. Хто розпорядник, плановик, економіст цих коштів? Яка законодавча база і юридичний захист?
Які реальні шляхи виходу з цього критичного становища? З чого починати і що далі робити?
З повагою, дільничій терапевт дільничої лікарні, лікар сімейної медицини.
www.medicusamicus.com
|